---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Село Перекопівка
Роменського району Сумської
області
Площа : 5843 га.
Відстані : до м.
Ромни автошляхом 20 км.
до м. Суми автошляхом 121 км.
до м. Київ автошляхом 252 км.
Географічні дані:
Село розташовано в зоні Полісся, лісостеп.
По території села протікає
річка Сула.
Кордони: Межує з
Полтавською областю, 6 сільськими радами.
Село Перекопівка – центр Перекопівської сільської ради. Це чи не
найгарніше село на Роменщині. Розташоване воно в засульському
лісостеповому краї на лівому березі задумливо тихоплинної річки Сули, де
живуть добрі і роботящі люди, де безкраї поля і високе та чисте небо, за
22 кілометри від міста Ромен. Через село проходить залізнична лінія
Бахмач-Кременчук та автошлях Суми-Київ. Сільській раді підпорядковані ще
два села – Бурбине і Губське.
Перші відомості про село датуються кінцем ХVІ
століття. В той час село
Перекопівка і вся Роменщина входили в володіння польського магната
Вишневецького. А після визвольної війни 1648-54 років – до тієї
території України, яка ввійшла в склад Росії.
Легенда говорить, що Перекопівка мала в давнину іншу назву –
Перекопанка. Виникла вона в часи, коли в сусідніх селах лютувала холера
і жителі села перекопували дороги ровами, ставили умовні позначки, що
забороняли проїзд і прохід. По іншій версії, під час Північної війни
1700-1721 рр. в 1708 р. жителі села вирили декілька рядів ровів в
боротьбі з грабіжниками шведами, що й закріпило за селом остаточну назву
Перекопівка.
Перекопівка, за переказами старожилів, вважалася козачим селом.
Її заселення здійснювалося за рахунок козаків і селян з Правобережної
України, що тікали сюди від гніту польської шляхти. Окремі вулиці носили
назви перших поселенців за їх прізвищами (Майфетівка, Жуківка, Хмелівка,
Луциків), або за природними особливостями місцевості ( Горянка, Піски,
Берегова ).
На початку ХVІІІ
ст. село входить до Роменського повіту Чернігівського намісництва, а
пізніше до Роменського повіту Полтавської губернії.
В 1888 році через Перекопівку пройшов перший поїзд від Ромен до
Кременчука.
Хоча з давніх часів село було козацьким поселенням і
користувалося козацькими привілеями, проте селянам жилося тут дуже
бідно. Основними заняттями жителів було землеробство і тваринництво.
Разом з тим в ХІХ ст. в селі існували такі ремесла: ткацтво, шевство,
ковальство. В селі було 50 ткачів, 40 кравців, 50 шевців, 5 ковалів, 40
теслі, 2 пічники, 50 мірошників. В селі були своя маслобойня,
водяний млин, сукновальня.
На 1910 рік в селі було 615 господарств, з них: козацьких – 567,
селянських – 20. Населення становило 3672 жителів, з яких були
грамотними 1234 чоловіки ( чоловіки -993, жінки - 241 ). В селі
працювало 11 теслі, 2 чоботарі, 20 кравців, 2 ковалі, 20 ткачів. У
жителів було 415 коней, 1086 голів великої рогатої худоби, і тільки 91
господарство не мало ніякої худоби.
В Перекопівці було 70 вітряних млинів.
Радянська влада встановилася в селі в січні 1918 року. Першим
головою ревкому в селі був Маслак Іван Архипович, першим головою
сільської ради Шульга Єлисей Васильович. В 1919 році молодь села
створила комсомольську організацію, яка налічувала 10 осіб. Першими
комсомольцями на селі стали Бурба Макар, Бугрій Григорій, Глоба Іван.
Першою дівчиною комсомолкою була Гулак Олександра Дмитрівна.
В 1920 році в селі було створено першу партійну організацію.
В революційні роки і роки громадянської війни на території села
точилась запекла класова боротьба. 19.11.1920 року озброєна кінна банда
в кількості 30 чоловік напала на Перекопівський волосний виконком ( в
селі тоді була волость), спалила його приміщення, по звірячому замучили
6 членів виконкому, на смерть порубали 2 міліціонерів.
В відбудовчий період і роки перших п’ятирічок
село Перекопівка було районним центром.
На початку 1928 року в селі було організовано три товариства по
спільному обробітку землі (СОЗи): „Ранок”, „Спільна праця” та „Схід”. В
1929-1930 роках СОЗи були реорганізовані в колгоспи „12- річчя
Жовтня”, „1 Травня” та „17 партз’їзд
ВКП(б)”. Першими головами цих колгоспів були Бацман Іван Ликандрович,
Шульга Єлисей Васильович, Зубач Федір Макарович.
Класова боротьба набрала особливо гострих форм в часи
колективізації. Так, 30.09.1929 р. пострілом через вікно було тяжко
поранено уповноважену Бему Феофану Дмитрівну, яка від втрати крові
померла в лікарні. Куркулі закопували хліб, висипали його в річку,
травили худобу, організували масові підпали в селі садиб перших
колгоспників.
Важким наслідком процесу колективізації, а також насильницького
подолання опору селянства став голод 1932-1933 років, що сотнями смертей
і незабутнім лихом залишився в пам’яті
наступних поколінь. Про страшний голодомор в Перекопівці через багато
років розповідає мешканка села Омеляненко Варка Харитонівна: „ Голодуючі
сім’ї
їли все: траву, бур’ян,
кору дерев, пропалу худобу, гнилу картоплю. Були випадки людоїдства. В
одній із сімей мати вбила опухлу від голоду малу дитину, щоб прогодувати
інших. А в цей час так названі „активісти” відбирали в людей останні
продукти, звозили їх за село в спеціально викопану яму і охороняли від
голодних людей”.
В 1929 році було побудовано чудову лікарню на 45 ліжок з
пологовим відділенням, амбулаторією, стоматологічним та гінекологічним
кабінетами і лабораторією.
В роки Великої Вітчизняної війни 411 жителів села бились на
різних фронтах проти німецько-фашистських загарбників. 77 чоловік за
мужність і героїзм були нагороджені орденами і медалями. 341 чоловік
полягли в боях на дорогах війни. Гітлерівцями було страчено 9 учасників
антифашистського опору, активістів. В їх честь в селі споруджено
меморіальний комплекс. Село було визволене від фашистської окупації
12 вересня 1943 року.
В 1950 році на базі трьох колгоспів було створено колгосп ім.
Жданова, який потім було реорганізовано в першу дільницю колгоспу ім.
Щорса, а згодом в КСП „Перекопівське”, за яким було закріплено 4823 га
сільськогосподарських угідь, в тому числі 3619 га орної землі.
Виробничий напрям господарства – вирощування зернових і технічних
культур і молочно-м’ясне
тваринництво. Було розвинуте птахівництво. Працював колгоспний цегельний
завод потужністю 1,5 млн. штук цегли на рік. За досягнення в розвитку
колгоспного виробництва 132 чоловіка нагороджено орденами і медалями, в
тому числі орденом Трудового Червоного Прапора – комбайнер Б.М.Юденко,
тракторист В.С.Омеляненко, свинарки М.К.Крупеня і Л.А.Жук, завідуючий
свинофермою Г.І.Чуб, завідуючий відділенням зв’язку
В.П.Рог.
На території Перекопівської сільської ради функціонує
Перекопівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яка має давню і
багату історію. Шкільна освіта в селі почалася з другої половини ХІХ ст.
На цей час приміщення школи ще не було, заняття проводились в селянській
хаті. Вчилось 10-15 дітей багатих селян. З ними займався дячок, який
навчав закону божому, читати і писати. В 1890 р. генерал Ладанський,
який купив частину землі села Перекопівки, збудував для своїх селян
невеликий будинок для школи, де було 2 класних кімнати і навчалось понад
20 учнів.
В 1900 р. було збудовано церковно-приходську школу, в якій
навчалось понад 45 учнів, а школа, яка існувала до цього часу, була
перейменована в двокласне міністерське училище. В 1904 р. відбувся
перший випуск училища – його закінчило 16 учнів. Це училище існувало до
революції 1917 року.
В 1907 р. на кошти селян і земства було збудовано нову школу, в
якій було 3 класи і працювало 2 вчителі. По закінченні цієї школи учні
навчалися в 4 і 5 класах двокласного міністерського училища. Вони
вивчали граматику, арифметику, закон божий, географію, історію,
природознавство.
З перемогою Радянської влади на Україні в селі Перекопівка була
відкрита вища початкова школа, а в 1920 р. вона була реорганізована в
трудову семирічну школу з сільськогосподарським ухилом. Багато хороших
справ зробили учні і вчителі школи в довоєнний період. Посадили сад,
який і сьогодні є окрасою села, парк, навчали неписьменних грамоти,
організовували суботники по впорядкуванню села, вечори художньої
самодіяльності.
Під час німецької окупації школа припинила своє існування.
Німецькі загарбники все знищили в школі, розграбували меблі, бібліотеку,
кабінети, двоповерхове приміщення зруйнували. Знову школа розпочала
свою роботу 13 жовтня 1943 року.
В 1974 році було збудовано нове сучасне приміщення школи.
Роки незалежності негативно змінили інфраструктуру села. Вдалося
зберегти соціальні об’єкти, але їх існування під загрозою.
У селі є Будинок культури на 450 місць, при якому працює
бібліотека. Але він не опалюється, потребує капітального ремонту, кошти
на який не виділяються.
Функціонує Перекопівська амбулаторія загальної практики-сімейної
медицини, де медичні послуги населенню надають 19 чоловік медичного
персоналу, в тому числі 2 лікарі сімейної медицини і 1 лікар-стоматолог.
Та донедавна в селі працювала дільнична лікарня на 35 ліжок, яка за
браком коштів закрита.
В селі працюють дитячий садок, філіал Біловодської музичної
школи, філіал ДЮСШ ім. Калнишевського. Функціонують 1 аптека, філія
Ощадбанку, відділення зв’язку, ветеринарна лікарня, Перекопівська
дільниця Роменського УЕГГ, Перекопівське споживче товариство. Торгові
послуги населенню сільської ради надають 5 магазинів, 2 кафе.
Село телефонізовано, послугами телефонного зв’язку
користуються 187 абонентів.
Село Перекопівка повністю газифіковано.
Разом з цим позитивом стало банкрутом і ліквідовано місцеве
сільськогосподарське підприємство, а це ліквідація не одного десятка
робочих місць, відсутність перспектив працевлаштування молоді.
Проведено розпаювання землі. Трудівники села віддають в оренду
свої паї ТОВ „Агрофірма „Біловоди”, фермерам. Працює 5 селянських
фермерських господарств.
Перекопівська земля славна своїми талановитими земляками.
1. Андрій Афанасійович Потебня (1838–1863 рр.),
український революціонер-демократ, народився в селі Перекопівка в сім’ї
дворянина. Закінчив в 1856 році Петербурзький Костянтинівський
кадетський корпус. Зблизився з польськими революціонерами-демократами Я.
Домбровським і З. Падлевським. Став одним з організаторів і керівників
таємної революційної організації „Комітет російських офіцерів у Польщі”,
що в 1862 році увійшла до складу товариства „Земля і воля”. Потебня
налагодив зв’язки
з польською таємною організацією. Здійснив в 1862 році замах на
намісника російського царя у Польщі. Перейшов на нелегальне становище. В
1862-1863 роках неодноразово зустрічався в Лондоні з О. Герценом
і М. Огарьовим. Співавтор прокламації „Офіцерам російських
військ від Комітету російських офіцерів у Польщі”, опублікованої в
„Колоколі”. Учасник польського повстання 1863-1864 років. Загинув у бою
з царськими військами. Ім’ям
А.А. Потебні названо вулицю в м. Ромни.
2. Барвінський Василь Миколайович (10.12.1940 р.).
Кандидат медичних наук з 1989 року. Викладає в Дніпропетровському
медичному інституті. Автор близько 70 наукових праць.
3. Божко Марія Павлівна ( 1895 р. н.- дата смерті
невідома ). Еколог, доктор біологічних наук з 1962 року, професор з
1964 року. Закінчила в 1928 році Харківський ІНО. Працювала
професором Харківського державного університету. Автор близько 50
наукових праць з проблем екології, фауністики, еволюційної морфології.
4. Корінь Міла Пилипівна (04.07.1940 р., м. Житомир).
Заслужений вчитель УРСР з 1981 року. Народилася у сім’ї
військовослужбовців. В 1962 році закінчила Українську
сільськогосподарську академію (Київ), в 1967 році – Сумський ДПІ ім.
А.С. Макаренка. З 1964 року – вчитель хімії та біології Лук’янівської
СШ Київської області, з 1973 року – Перекопівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
5. Тимко Валентин Іванович (28.01.1949 р. н.
Генерал-полковник. Народився у селянській сім’ї.
Закінчив військове училище. Служив у Київському військовому окрузі, на
Далекому Сході, в Центральній групі військ. Закінчив в 1980 році
Академію бронетанкових військ, 1992 році – Академію Генштабу. Служив 1-м
заступником командуючого військами Південного оперативного командування
ЗС України ( м. Одеса).
6. Потапов Микола Тихонович ( 27.01.1924 р., Воронезька
область Російської Федерації, але більше ніж півстоліття проживає у
мальовничому українському селі Перекопівці. В 1941 році закінчив школу
фабрично-заводської молоді, а в липні 1942 року був призваний до лав
Радянської Армії. У 1942-43 роках брав участь у боротьбі з німецькими
окупантами.
Приймав участь у боях за місто
Воронеж, на Курській дузі, в Білорусії, у війні проти Японії. На фронтах
війни був тричі поранений.
Після демобілізації працював
завторгом в Перекопівському споживчому товаристві, директором Будинку
культури, художником оформлювачем.
Микола Тихонович – художник, як в народі говорять, „від бога”.
Цей невтомний трудівник, ветеран Великої Вітчизняної війни, шанована
всіма людина, увесь душевний біль і всю душевну радість виливає на
художні полотна, які прикрашають стіни школи, будинки односельчан.
Пейзажі рідного села, історична давнина і її герої оживають на них.
Картини художника давно вже перетнули українські кордони, радуючи своєю
ніжністю, мальовничістю, нагадуючи про прекрасну людину.
7. Троценко
Микола Андрійович (
24.12.1938 р. н.). В селі Перекопівка пройшло його нелегке дитинство і
юність. По закінченні сільської восьмирічки навчався в Запорізькій
будівельній школі, працював теслею на новобудовах Запоріжжя. Після
служби в повітряно-десантних військах, працював на заводі
„Дніпроспецсталь”.
Пізнавати таїну малювання почав у відносно пізньому віці: лише в
1963 році вступив до трирічної студії Запорізького обласного Будинку
народної творчості. Навчався на факультеті малюнку і живопису
Московського народного університету. Повернувся в рідне село і
вісімнадцять років працював вчителем образотворчого мистецтва і
керівником студії образотворчого мистецтва „Весела” в Перекопівській
середній школі. Брав участь в обласних, республіканських та Всесоюзних
виставках. Його твори неодноразово відзначалися дипломами, грамотами,
медалями лауреата.
За успіхи в розвитку образотворчого мистецтва Міністерством
культури України нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти –
знаком „Відмінник народної освіти”. Йому присвоєно звання „Старший
вчитель”.
|
